Криза не вбила віру у ринок?

У 2009 році ринки центральної та східної Європи зазнали найбільш різкого падіння виробництва з часів "перехідного спаду", який відбувся після краху комунізму.
Очікується, що п'ять країн Східної Європи постраждають від зниження ВВП, яке буде обчислюватися двозначною цифрою. Проблемні заборгованості за кредитами у банківському секторі і безробіття продовжують зростати в багатьох країнах.
Європейські регіони з перехідною економікою знаходяться у глибокій кризі, але чи не є кризою сам перехід від комуністичної економіки до ринку? Як боролися з цим організації та політичні структури, створені під час цього перехідного процесу? Чи не викличе криза зворотну реакцію проти ринкових реформ?
Хоча центральна та східна Європа постраждала від кризи, вона уникла обвалу валют, банкрутств банків і різкої інфляції, що було характерно для попередніх криз. Враховуючи, як глибоко цей регіон інтегрувався в інший світ, це чудово.
Це глибоке проникнення є палицею з двома кінцями.
З одного боку, завдяки інтеграції були створені міцні економічні зв'язки, що зробило багато країн з перехідною економікою залежними від кризи на Заході.
З іншого боку, інтеграція пом'якшила наслідки виведення великого капіталу, а воно було руйнівним під час минулих криз. Крім того, проникнення західного капіталу сприяло створенню зрілих інститутів і допомогло отримати міжнародну підтримку.
Ці два наслідки інтеграції, проаналізовані у звіті Європейського банку реконструкції та розвитку за 2008 рік, особливо очевидні у фінансовому секторі. Фінансова інтеграція була важливою складовою довгострокового зростання у регіоні, і присутність стратегічних іноземних банків допомогла знизити вплив кризи.
У той же час, інтеграція у світову економіку, без сумніву, сприяла надто швидкій експансії у приватний сектор та зростанню валютних боргів, що ускладнило кризу у багатьох країнах. Однак урок повинен полягати не у припиненні фінансової інтеграції, а у необхідності знизити ризики, що виникають при цьому.
Перехідні країни з багатими природними ресурсами - Росія і Казахстан - мають ще більше проблем. Як і фінансово інтегровані країни центральної та східної Європи, держави, багаті на сировину, були змушені справлятися з швидким припливом іноземної валюти. Однак такий приплив капіталу, здається, не сприяв їх зміцненню.
У деяких сферах діяльності, особливо у макроекономічному управлінні, задіяному у формуванні та використанні стабілізаційних фондів, перехідні країни з багатими ресурсами спрацювали добре. Однак вища мета - диверсифікація та покращення економічних і політичних інститутів та бізнес-клімату - виявилася недосяжною.
Ця криза перевірила ідеї про вищу мету переходу. Вона підтвердила думку, що перехід від комунізму - це щось більше, ніж просто побудова ринків і передача державою економічної відповідальності приватному сектору. Тут також йдеться про розвиток певних функцій держави і вдосконалення її взаємодії з приватним сектором.
Криза, яка почалася у 2008 році, підкреслила важливість установ і політики, що підтримують ринкові відносини, особливо у приватному секторі. Це не обов'язково означає посилення регулювання, але це точно означає підвищення якості регулювання, заснованого на поліпшенні спонукальних мотивів.
Залишається багато проблем щодо інституційної реформи, особливо у центральній Азії, деяких східноєвропейських країнах і країнах на заході Балканського півострова.
Крім цього, потрібно реформувати певні сектори економіки навіть у деяких центральноєвропейських і балтійських країнах. Йдеться, зокрема, про енергетичну ефективність, транспорт та фінансовий сектор, де варто посилити режим контролю, поліпшити фінансування малих і середніх фірм, розвивати локальні ринки капіталу.
Чи можна буде втілити ці реформи під час кризи? Чи стане вона каталізатором для інших перетворень? Чи не призведе криза до відторгнення ринкової моделі?
Річний аналіз стану справ у регіонах з перехідною економікою дозволяє виключити останній сценарій. Хоча криза чітко показала темп нових трансформацій, вона не призвела до відмови від них, як це було, наприклад, у 1998-1999 роках у Росії.
Більше того, зміна урядів з початку 2008 року не призвела ані до скасування реформ, ані до зниження популярності партій, що підтримують трансформації. Прискорення реформ теж здається малоймовірним, за винятком хіба-що фінансового сектора.
Таким чином, хоча світова рецесія занурила регіон з перехідною економікою у кризу, вона продемонструвала гнучкість реформ і стабільність економічної інтеграції, досягнутої за останні двадцять років.
Рецесія також виявила прорахунки у моделях розвитку, яких дотримувалися країни з перехідною економікою. І тепер зрозуміло, що єдиний спосіб усунути ці хиби - це розширення програми дій, а не її заміна.
 
Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік.
Переклад з англійської Миколи Ждановича
Ерік Берглоф - старший економіст Європейського банку реконструкції та розвитку, для ЕП